Архітектура Близького і Далекого Сходу

Мета:
- ознайомити з кращими зразками архітектури Близького і Далекого Сходу;
- формувати знання про специфічні особливості архітектури Близького і Далекого Сходу.
Завдання:
- на прикладах пам’яток мистецтва з’ясувати особливості архітектури Близького і Далекого Сходу;
- ознайомити з особливостями арабо-мусульманської архітектури;
- простежити розвиток культової архітектури Індії;
- розкрити характерні риси архітектури Далекого Сходу.
План лекції:
1. Особливості арабо-мусульманської архітектури
2. Розвиток культової архітектури Індії.
3. Архітектура Далекого Сходу (Китай та Японія).

1. Особливості арабо-мусульманської архітектури

Архітектура Близького і Далекого Сходу характеризується переважанням культового будівництва, а також певною консервативністю. Протягом довготривалого періоду середньовіччя види та форми культової архітектури країн Близького і Далекого Сходу (що склалися переважно вже в VI — VIІ ст.) практично не еволюціонують.
Арабський Схід — географічне поняття, що включає в себе Аравію, Сірію, Палестину, Ірак. В період Халіфату до поняття Арабського Сходу приєднуються Єгипет, Туніс, Алжир, Марокко, Мавританська Іспанія. Культура та мистецтво Арабського Сходу проходять декілька етапів розвитку:
1. Мекко - Мединський період (VI — VIІ ст.) Поява та ствердження ісламу.
2. Дамаський період (VIІ — VIІІ ст.). Халіфат Омейядів, початок арабської експансії в середземноморський світ.
3. Багдадський період (VIІІ — Х ст.). Халіфат Абассидів. Цей період завершується завоюванням арабських територій турками.
4. Період Османської імперії (Х — ХVI ст.). Період розпаду Халіфату.
Зі ствердженням ісламу в Аравії (VIІ — VIІ ст.) проголошується культ Аллаха та його пророка Мухаммада. Священна книга ісламу — Коран — проголошує суворі закони для мусульман (піст — Рамадан, паломництво в Мекку та ін.). В ісламі не існує офіційного протиставлення духовного та світського, духовне охоплює все.
Основними типами споруд в архітектурі стають мечеті, медресе (духовні семінарії), мінарети, караван-сараї (готелі для паломників), лазні, лікарні (маристани). В Мекко - Мединський період виникає тип класичної колонної мечеті, яка орієнтується на Мекку міхрабом, тобто священною нішею, та являє собою прямокутник в плані з відкритим двором, оточеним колонадою, та великим колонним залом (колони розташовані паралельно міхрабу). Пізніше в окремих областях халіфату (Іран) поширюється тип купольної мечеті.
Спочатку араби в рідних напівпустелях обмежувалися позначкою на піску місця моління (масджід) і напряму (кібла) до Мекки і Кааби. Ще в VII ст. культові будівлі зводилися арабами досить рідко. Зі зростанням і зміцненням держави становище стало змінюватися. Вже в 687 — 691 рр. на місці зруйнованого римлянами храму біблійного царя Соломона була побудована знаменита мечеть Куббат ас-Сахра («Купол скелі»). За переказами, одного разу на вершину цієї скелі ангели принесли Мухаммада і він ступив на неї своєю ногою. Побудована в формі восьмигранника, увінчана куполом (звідси і її назва), прикрашена мозаїками і мармуровими колонами, вона досі вражає уяву. Разом з сусідньою мечеттю аль-Акса мечеть Куббат ас-Сахра увійшла в третій культовий комплекс мусульман «Шляхетне святилище» (перший – храм Кааба в Мецці, другий – могила пророка Мухаммада в Медині).
Ще одна прославлена споруда, «Велика мечеть», споруджена халіфами Омейядамі в 705 — 715 рр. в столиці — Дамаску. Вона була перебудована з християнської базиліки Іоанна Хрестителя, в свою чергу спорудженої на місці римського храму Юпітера. Колонна «Велика мечеть», щедро прикрашена інкрустаціями з мармуру, мозаїкою та позолотою капітелей її древніх колон, приголомшувала сучасників.
До IX ст. належить будівництво грандіозної мечеті в Самарі — улюбленому місці літнього відпочинку халіфів. На жаль, до нашого часу від неї зберігся тільки унікальний мінарет аль-Мальвія висотою 50 метрів у вигляді зрізаного конуса із зовнішніми спіральними сходами, які ведуть на культовий майданчик.
Мінарети – типова ознака мусульманської архітектури. Це високі і стрункі вежі, що стояли поруч з мечеттю, з яких спеціальні служителі – муедзини – виголошували заклик до молитви. Походження мінаретів пов'язують з кількома прообразами: зі сторожовою чи сигнальною вежею, маяком. Звичайно мінарет прилягає до мечеті, інколи розташований окремо. Асиміляція архітектурних особливостей різних культурних регіонів зумовила виникнення оригінальних і не схожих між собою форм мінаретів. Найдавнішою є форма квадратних у плані мінаретів Сирії, які успадкували вигляд дзвіниць сирійських християнських церков. Останні ж, у свою чергу, розвинули традиції елліністичних і римських баштових укріплень. Тип квадратного в плані мінарету узвичаївся в країнах Північної Африки та в Андалузії. На Близькому й Середньому Сході домінуючою стала кругла, злегка догори звужена форма мінарету. Вгорі мінарет прикрашали кільцевий балкон, карниз і легка надбудова у вигляді ліхтаря. Незвичним силуетом вирізнялися мінарети Туреччини. Вони були дуже високими, багатогранними та багатоярусними. В різних центрах мусульманського світу й у різні часи змінювалися розміри цих веж, їхні пропорції, елементи композиції, характер оздоблення. Мінарет аль-Мальвія має незвичну форму. Можливо, його архітектор узяв за взірець вавилонський зіккурат Етеменанкі («Вавілонську вежу»)
Мечеть в Кордові до ХІІІ століття була однією з найбільших у світі мечетей. Велика мечеть займала площу 38 000 квадратних метрів і являла собою типовий зразок арабської колонної мечеті з велетенським двором, молитовною залою і мінаретом. Основне місце в соборі займає 17-нефний молитовний зал з рядами арок, що спираються на колони. Колони свого часу були вирізані з античних і візантійських будівель. У інтер'єрі мечеті використані прекрасні мармурові різьблені панелі, багатоколірні мозаїки із зображенням рослинного орнаменту, надіслані з Константинополя. У внутрішньому дворі (Апельсиновий двір) мечеті, розташовано 5 фонтанів для омивання. Мінарет прикрашений мармуровими колонами. Мечеть обнесена стінами, висота яких коливається від 8 до 20 метрів. Ці стіни з тесаного каменю і вежі, увінчані ступінчастими зубцями, надають мечеті виду фортеці.
Основні елементи богослужіння в ісламі зводяться до спільної молитви, читання Корану й проповіді. Тому мусульманський культ пов'язаний з досить обмеженим набором предметів і церковного начиння. В молитовному залі мечеті поруч із міхрабом (зорієнтована на Мекку спеціальна ніша) зводився мінбар — узвишшя для проповідника. Як правило, це дуже високе крісло на постаменті з крутими східцями. Мінбар оздоблюється дерев'яними панелями з різьбленням. Біля міхраба містилася також максура — свого роду окрема кімната чи ложа, відділена ґратчастою, оздобленою зубцями та написами дерев'яною огорожею. Максура ізолювала правителя від натовпу віруючих. Низько над підлогою, на ланцюгах, підвішувалися бронзові й мідні світильники, скляні розписні лампади. Підлога мечеті, на якій сиділи мусульмани, застилалася килимами й циновками з очерету.
З IX століття починають будувати медресе, а через два віки вони виростають у систему вищих навчальних закладів мусульманського світу, які контролювалися державою. Медресе (араб. мадраса, від дараса — вивчати) — середня й вища релігійна школа. В медресе переважав релігійний, теологічний напрям. Світські науки — математика, філософія, медицина, філологія, риторика — перебували під впливом середньовічної схоластики. Перші медресе виникли в Сирії та Іраку. В 1227 році було споруджено велетенське двоповерхове медресе Мустапсирія в Багдаді — з бібліотекою, шпиталем, лазнею. Навколо прямокутного двору розташовувалися приміщення, де жили викладачі та студенти.
З часів династії Омейядів збереглися так звані «замки пустелі» — резиденції халіфів і придворної знаті, побудовані подалі від неспокійних і багатолюдних міських центрів. Біля замків були поселення, функціонувала система зрошення — підземні водоймища, канали, греблі, підземні цистерни; оброблялася земля, велося полювання в доглянутих мисливських угіддях. «Замки пустелі» нагадували пізньоримські та візантійські сільські садиби. Серед них траплялися й справжні замки — великі за розмірами, складні й чіткі за планом, з парадними залами й кімнатами, великою кількістю господарчих приміщень (замок Кусейр-Амра, замок Мшатта, замок Каср-ал-Хейр, замок Хірбет аль-Мафджар). Замки були багато оздоблені рельєфами, різьбленням по каменю й стуку, скульптурою, розписами й мозаїками. Ззовні така споруда утворювала замкнутий кубічний об'єм з круглими баштами по кутах і єдиним парадним входом.
Цивільне будівництво Арабського Сходу представлено також пишними палацами з внутрішніми садами, водоймищами, що багато оздоблені різьбленням, орнаментальним декором. Альгамбра (від араб, аль-хамра — червона) — найвище втілення художніх особливостей так званого мавританського мистецтва на землях емірату Ґранада, єдиного володіння мусульман на Піренейському півострові, яке збереглося до кінця XV століття. Палацове зодчество Альгамбри датується XIV століттям. До комплексу палацових та адміністративних споруд входить парадна резиденція гранадських правителів — палац Комарес, центральну частину якого займає двір з прямокутним водоймищем, обсадженим миртовими деревами (Миртовий Двір). З півночі до двору прилягає башта Комарес, усередині якої міститься прекрасна Зала Послів з троном халіфа. Поруч зведено палац Левів — інтимніший тип палацового житла-саду, де минало приватне життя монарха. В центрі архітектурної композиції — знову невеликий відкритий дворик з фонтаном. Назва палацу походить від дванадцяти кам'яних левів, які оточують фонтан. Окрасою палацу Левів є Зала Двох сестер, купол якої, складений із п'яти тисяч сталактитових вічок на основі найточнішого розрахунку і викликає відчуття постійного руху, ширяння в повітрі. В оздобленні Альгамбри використані поетичні рядки. Написи прикрашають фонтани, кахельні панелі палаців і привносять у красу статики життя озвученого слова. В Альгамбрі гармонійно об'єдналися скульптурне й живописне оздоблення, садово-паркове мистецтво, поезія та ландшафт.

2. Розвиток культової архітектури Індії

Мистецтво Індії формується в специфічних кліматичних та природних умовах, які зумовлюють появу пантеїстичних уявлень на ранніх стадіях розвитку індійського мистецтва. Для індійського світогляду характерне легендарно-міфологічне відчуття світу, що базується на антропоморфних уявленнях та вірі в чудодійну силу природи.
Історія культури та мистецтва Індії поділяється на найдавніший період (ІІІ тис. до н.е. — V ст. н.е.), середньовіччя (V — XIII ст.), мусульманський період (ХІІІ — ХІХ ст.).
В період розквіту рабовласницьких держав (ІІ пол. І тис. до н.е.— V ст. н.е.) з’являються нові вірування — брахманізм та буддизм. В брахманізмі давні боги замінюються Брахмою — створювачем світу, Вішну — сонцем, Шивою — руйнівною силою. Буддизм — релігія, що базується на уявленні про нескінченні перетворення душі — реінкарнації. В архітектурі цього періоду панують нові типи сакральних споруд — стамбха (пам’ятна колонна на місцях діянь Будди), ступа (релікварій), чайтья (скельний храм), віхара (скельний монастир). Ступи слугували для зберігання реліквій Будди. (Модель Всесвіту) Півсферична форма ступи — це символ Неба та безкінечності, у її центральній частині — уявна вісь , що з'єднує Небо із землею. Парасольки на цій осі — щаблі сходження до нірвани. Торана — ворота в огорожі ступи (ступа в Санчі).
Чайтья — храм, що вирубувався в скелі методом «внутрішнього різьблення»: спочатку вирубували приміщення, а потім у його стінах скульптурні — зображення Будди і святих. Фасад храму по всій площині прикрашали рельєфами, колонами, особливими «сонячними вікнами», через які денне світло проникало в храм. Коли храм ставав тісним для ченців, поряд із ним вирубували нові печери, внаслідок чого виникали цілі печерні комплекси — віхара. Найвідомішим таким храмовим комплексом є Аджанта в Махараштрі — 29 скельних печер у гористому обрамленні річки Вахуари. Комплекс Аджанта, що прославився також своїми чудовими розписами.
В період середньовіччя (з VІІ ст.) провідною релігією Індії стає індуїзм. В архітектурі розвивається тип скульптурного храму, орієнтованого на екстер’єр з невеликим внутрішнім приміщенням (храми у Махабаліпурамі, в Еллорі, в Хубанешвар, в Кхаджурахо)
В мусульманський період (ХІІІ — ХІХ ст.) після остаточного завоювання Індії мусульманами розпочинається руйнування індуїстських пам’яток мистецтва. Спочатку архітектура має переважно фортифікаційний військовий характер (форт у Гваліурі). Використовуються уламки індуістських храмів для будівництва мечетей, медресе, мінаретів, мавзолеїв. Індо-мусульманська архітектура носить чуттєвий характер, на відміну від традиційної, вона відрізняється суто індійською повнотою форм (мінарет кутб Мінар в Делі, мечеть в Ахмадабаді, мавзолей у Сасарані).
Період Великих Моголів (ХVІ — ХІХ ст.) — це час централізації країни та синкретизму релігії (династія Тимурідів об’єднується з місцевим родом Раджпудів). Культура та мистецтво цього періоду набувають також синкретичного характеру. В архітектурі традиційні мусульманські споруди органічно вписуються в індійську природу та включають типові індійські елементи (форма куполу, альтанки, рельєфи). Найкращі пам’ятки — мавзолей Акбара в Сікандрі, мавзолей Хумаюма в Делі, Тадж-Махал в Агрі
Тадж-Махал — мавзолей-мечеть, що знаходиться в Агрі на березі річки Джамна. Збудований за наказом Шах Джахана в пам’ять про дружину Мумтаз Махал, що померла при пологах. Тадж-Махал вважається кращим прикладом архітектури стилю монголів, який поєднує в собі елементи перського, індійського та ісламського архітектурних стилів. На будівництві мавзолею (1632 — 1653) працювали тисячі ремісників та майстрів. Всередині мавзолею розташовані дві гробниці — шаха та його дружини. Мавзолей являє собою п’ятикупольну споруду висотою 74 м на платформі з 4 мінаретами по кутах, до якої примикає сад з фонтанами та басейном. Стіни мавзолею викладені з полірованого напівпрозорого мармуру з інкрустацією з самоцвітів (бірюза, агат, малахіт, сердолік).

3. Архітектура Далекого Сходу (Китай та Японія)

На території Китаю зароджується одна з перших світових цивілізацій. В періоди Цинь та Хань (кінець ІІ ст. до н. е — початок ІІІ ст. н.е.) відбувається процес централізації імператорської влади, проводиться уніфікація писемності, з’являються перші філософські системи — конфуціанство і даосизм, складається легендарна історія Китаю. Архітектура цього періоду представлена в першу чергу фортифікаційними спорудами. Великий китайський мур́ — серія кам’яних та земляних укріплень в північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії від вторгнень різних кочових племен. Перші ділянки муру споруджено в ІV — ІІІ ст. до н. е. Після об'єднання Китаю (221 до н. е.) імператор Цінь Ші Хуан-ді наказав спорудити суцільний мур (до цього були лише відокремлені земляні вали). Згідно з легендою, душа Цінь Ші Хуан-ді під час сну злетіла на Місяць і звідти побачила Землю. Китайська імперія видалася йому маленькою беззахисною цяткою. Тоді й народилась у імператора думка спорудити мур, що захистив би всю імперію від набігів жорстоких варварів. Згодом Великий китайський мур неодноразово перебудовувався та ремонтувався. Було споруджено кілька мурів від час царювання різних династій. Загальна довжина всіх — 8 885 км, 800 м, висота 6,6 м (на окремих ділянках до 10 м), ширина нижньої частини близько 6,5 м, верхньої близько 5,5 м. Уздовж усієї Великої китайської стіни споруджені каземати для охорони і сторожові башти, а у головних гірських проходах — фортеці. Великий китайський мур зберігся до наших днів, переважно у вигляді кам'яної захисної стіни династії Мін (ХVІІ століття).
Розвиток архітектури та мистецтва середньовічного Китаю проходить декілька періодів:
1. ІV — VІ ст. — ствердження феодальних відносин;
2. VІІ — ХІІІ ст. — епоха династій Тан і Сун — великих державних об’єднань. Найвища могутність Китаю.
3. ХІІІ — ХІV ст. — династія Юань — монгольське завоювання.
4. ХІV — ХІХ ст. — династії Мін та Цінь — економічний розквіт та піднесення культури, проте застійність всіх форм суспільного життя.
Середньовічна архітектура Китаю має урочистий та святковий характер. Зводяться храмові та палацові комплекси. Будівлі оточуються терасами та галереями. Для китайської архітектури характерні високі дахи складної конфігурації та виділення кольором (червоний та чорний лак) окремих архітектурних елементів (колони, кронштейни). Характерний тип китайської архітектури — пагода — висока струнка багатоярусна башта («Пагода диких гусей» («Даяньта»); «Залізна пагода» («Тета»). Найбільше архітектурне досягнення періоду Мін — забудова Пекіну, де були створені урочисті поліхромні палацові та храмові комплекси («Храм Неба» та імператорський палац).
Специфічність японського мистецтва зумовили ізольованість країни та суворі природні умови. Ці умови визначили мінімалізм японського мистецтва та тяжіння до гармонії з природою.
Вже в найдавніший період (ІV тис. до н.е. — VІ ст. н.е.). закладаються основи японської ментальності та міфології. В основі міфологічних уявлень лежить пантеїзм у формі синтоїзму, а також елементи даосизму. Уявлення про простір сакралізоване. Архітектура цього періоду представлена свайними каркасними будинками з масивним дахом та відкритою галереєю (святилище в Ісе).
Особливості кліматичних умов Японії (підвищена вологість, значна сейсмічність) зумовили використання дерева як основного будівельного матеріалу в середньовічній архітектурі (VІ — ХІХ ст.). Для японської архітектури характерні будівлі, підняті на опорах (бл. 60 см), в яких відкриті конструктивні вузли і фактура дерева. Храмові ансамблі середньовічної Японії являють собою вільне живописне згрупування архітектурних об’ємів. У вишуканих спорудах широко використовують криті галереї та вигнуті «паруючі» дахи (храм Фенікса в Удзі, Золотий павільйон в Кіото, храмовий ансамбль Хорюдзі в м. Нара).
Традиційний тип японського житлового будинку складається в ХVІ ст. Житлові будинки мають максимально полегшені конструкції. Каркасна система, легкі розсувні внутрішні перегородки і двері забезпечують легке перетворення внутрішнього простору і зв’язок будинку з природою. Головним акцентом інтер’єру є ніша — токонома, в якій розміщується ікебана та сувої з живописом.
Для Японії характерний високий рівень садово-паркового мистецтва. Провідна ідея японського саду — співіснування янь та інь. В Японії під впливом дзен-буддизму складається сад з так званим «сухим пейзажем», наповненим символікою. Дерева використовуються в мінімальній кількості, абсолютно відсутні квітучі рослини. Типово японським є сади з спеціально підібраних мохів або каміння і піску, що символізує воду (сад каміння Рьоандзі в Кіото, сад Дайсен-ін в Кіото)

Уроки на схожу тему:
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: