Міжнародні організації, їх функціональний і просторовий розподіл

Мета: поглибити та систематизувати знання про найбільш впливові світові та регіональні міжнародні організації, сприяти ро­зумінню інтеграційних процесів у світі, ролі міжнародних органі­зацій у вирішенні міжнародних і регіональних проблем; удоскона­лювати навички роботи з картами, схемами, таблицями; розвивати вміння працювати в групах; виховувати культуру дискутування, толерантність.

Обладнання: політична карта світу, атласи, схеми, плакати, та­блиці, комп’ютер, проектор (за необхідності).

Тип уроку: комбінований (у формі конференції).

Хід уроку

I. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується двома взаємови­ключними, на перший погляд, процесами інтеграції та дезінтегра­ції країн світу. Розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини, поява значної кількості невизнаних республік, сепаратистські настрої вКанаді, Великій Британії свідчать про прагнення народів до само­стійності, власної державності. Проте зважаючи на сучасний рі­вень науки, техніки та економіки, ефективний розвиток кожної окремо взятої держави можливий лише за умов тісного співробіт­ництва з іншими державами. Для того щоб координувати співробітництво, створюються міжнародні організації — об’єднання держав або національних товариств неурядового характеру для досягнення спільних цілей (політичних, економічних, науково-технічних тощо). Сьогодні у світі нараховується близько 2,5 тис. міжнародних організацій. Їх кількість продовжує зростати, що свідчить про потреби країн у спільній праці. Визначимо особли­вості провідних міжнародних організацій, їх роль усвітовому просторі.

IІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Функціональний і просторовий розподіл міжнародних організацій у світі

Завдання. Ознайомтеся з функціональним та просторовим по­ділом міжнародних організацій у світі. Назвіть організації:

а)які, на ваш погляд, є найбільш впливовими у світі;

б) до складу яких входить Україна.

Поділ міжнародних організацій за функціями

 

Загально-політичні

Військово-політичні

Економічні

Валютно-

фінансові

Інші

ООН

Рада Європи

СНД

Рух Непри­єднання

НАТО

АНЗЮК

АНЗЮС

СОТ

ЄС

ОПЕК

МЕРКОСУР

НАФТА

АСЕАН

МБРР

ЄБРР

МВФ

Червоний

хрест

МОК

Римський Клуб

Просторовий розподіл міжнародних організацій у світі

 

Глобальні

Регіональні

Субрегіональні

ООН

МОП

МВФ

СОТ

Всесвітня Рада світу (ВРС)

ОБСЄ

ЄС

НАФТА

МЕРКОСУР

АСЕАННАТО

Арабський магрибський Союз (АМС)

Західноєвропейський Союз (ЗЕС)

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

2. Характеристика міжнародних організацій (виступи груп учнів з демонстрацією наочностей)

ООН— універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки й розвитку співробітництва між державами.

Перші засади ООН були окреслені на конференції у Вашинґтоні на засіданнях, що проходили у вересні–жовтні 1944 р. Тоді США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, струк­туру і функції майбутньої організації.

25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франціско на Нараду Об’єднаних Націй (назва вперше запропонована Руз­вельтом) і прийняли Статут, що складався з 19 глав і 111 статей. 24жовтня Статут був ратифікований і набрав сили.

Головними принципами ООН є:

• суверенна рівність усіх її членів;

• виконання обов’язків згідно зі Статутом;

• розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами;

• відмова від погроз силою або її застосування проти територіаль­ної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави;

• забезпечення того, щоб держави, які не є членами ООН, діяли згідно із принципами ООН, коли це необхідно для підтримки миру і безпеки;

• невтручання у внутрішні справи держав;

• повага до основних прав и свобод людини;

• рівноправ’я і самовизначеність народів;

• співробітництво і роззброєння.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН, Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат.

Організація Об’єднаних Націй є центром вирішення проблем, зякими зіштовхується все людство. Її діяльність забезпечується спільними зусиллями понад 30 пов’язаних із нею організацій, що складають Систему Організації Об’єднаних Націй. Спеціалізовані установи ООН за сферою діяльності можна розділити на групи: угалузі економіки МБРР, МВФ, МАР, МФК, ФАО, ІКАО, ІМО, ВПС, МСЕ, ВМО, ІФАД, ЮНІДО; у гуманітарній галузі ЮНЕСКО, ВОІВ, МОП, ВООЗ.

З дня у день ООН та інші організації її системи працюють з метою забезпечення дотримання прав людини, охорони навколишнього се­редовища, боротьби з хворобами і скороченням масштабів бідності. Зараз членами ООН є 192 держави. Організація фінансується зобов’язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів і ко­ристується шістьма офіційними мовами: арабською, китайською, англійською, французькою, російською та іспанською. Місцем пере­бування центральних установ ООН є Нью-Йорк. Окремі заклади цієї організації є у Відні, Женеві, Найробі та інших містах.

Україна як одна з держав-засновниць ООН надає виняткового значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та без­пеки, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий чинник своєї зовнішньої політики.

Організація Північноатлантичного договору, НАТОабо Пів­нічноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization— NATO) — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949 р. На сьогодні налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони. Штаб-квартира знаходиться в Брюсселі (Бельґія).

Країни-члени НАТО:

• з 4 квітня 1949 року (країни-засновники): Бельґія, Великобри­танія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксем­бурґ, Норвеґія, Портуґалія, США, Італія;

• з 18 лютого 1952 року: Греція, Туреччина;

• з 6 травня 1955 року: Німеччина;

• з 30 травня 1982 року: Іспанія;

• з 12 березня 1999 року: Чехія, Польща, Угорщина;

• з 2 квітня 2004 року: Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Сло­ваччина, Словенія та Естонія;

• з 1 квітня 2009 року: Албанія та Хорватія.

НАТО співпрацює з європейськими державами, у тому числі зУкраїною, які прагнуть вступити до блоку або підтримують його політику. Починаючи з 1994 р. Україна бере активну участь упро­грамі «Партнерство заради миру», в рамках якої українські вій­ськові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном.

Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі.

Європейський Союз. Перший крок у бік створення сучасного Єв­росоюзу був зроблений в 1951 році: ФРН, Бельґія, Нідерланди, Люк­сембурґ, Франція, Італія підписали договір про заснування Європей­ського об’єднання вугілля і сталі. З метою поглиблення економічної інтеграції ті самі шість держав в 1957 році заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) іЄвропейське співтовариство з атомної енергії. Найважливішим інайширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейський Союз. На європросторі проживає майже 0,5млрд осіб (2009 р.).

Члени Європейського Союзу:

• з 1957 р. — Бельґія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Німеччи­на, Франція;

• з 1973 р. — Велика Британія, Данія, Ірландія;

• з 1981 р. — Греція;

• з 1986 р. — Іспанія, Портуґалія;

• з 1995 р. — Австрія, Фінляндія, Швеція;

• з 2004 р. — Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Сло­ваччина, Словенія, Угорщина, Чехія;

• з 2007 р. — Болгарія, Румунія.

Території за межами Європи, що входять до простору ЄС: Азор­ські острови, Ґваделупа, Канарські острови, Мадейра, Мартініка, Мелілья, Реюньйон, Сеута, Французька Ґвіана.

Країни-кандидати на вступ до ЄС: Македонія, Туреччина, Хор­ватія.

Норвеґія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подава­ли заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема негативні результати референдумів у Норвеґії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної еко­номічної зони ЄС без набуття членства.

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат має відповідати Ко­пенгаґенським критеріям, які вимагають, щоб у державі дотриму­валися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави. Також у країні має бути конкурентоспроможна ринкова економіка і визнаватися за­гальні правила і стандарти ЄС, включаючи цілі політичного, еко­номічного і валютного союзу.

Головними напрямами роботи ЄС є співробітництво країн щодо створення внутрішнього ринку, єдиної валютної системи, спільних інтересів у зовнішній політиці, єдиного громадянства і прозорості кордонів держав тощо.

Основні органи ЄС: Європейська Комісія, Європейський Парла­мент, Європейська Рада (голів держав і урядів), Рада ЄС (міністри певного відомства), Європейський Суд.

Європейська Комісія розробляє законодавчі акти, розпоря­джається бюджетом, підтримує зовнішні відносини. Європей­ський Парламент бере участь у підготовці та прийнятті юридич­них актів Євросоюзу, формує його зовнішню політику. Європейська Рада визначає головні політичні напрями діяльності ЄС. Рада ЄС на рівні міністрів іноземних справ (за необхідності й інших міні­стрів) приймає рішення практично з усіх аспектів діяльності ЄС, Європейський Суд забезпечує єдність трактування законів згідно з угодами ЄС.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є «Угода про партнерство та співробітництво» від 14 червня 1994. Ця угода запо­чаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

У березні 2007 року Україні було запропоновано укладення До­говору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Україна є учасницею ініціа­тиви ЄС «Східне партнерство».

Рада Європи (РЄ) — одна з найбільш впливових та найчисельні­ших міжнародних організацій Європи. Заснована у 1949 р. Штаб-квартира знаходиться у Страсбурзі (Франція). Тепер її членами є47 європейських держав. У 1995 р. до Ради Європи вступила Укра­їна. Один з найбільших успіхів Ради — це «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод» (1950 р.), яка слугує осно­вою для Європейського суду з прав людини.

Головними напрямами роботи організації є реалізація прав лю­дини, гуманітарного, правового та соціально-економічного співро­бітництва, співпраці в галузі культури, екології, інформації.

Рада Європи — окрема організація і не є органом Євросоюзу, то­му не слід її плутати із Радою Європейської Спільноти чи Європей­ською Радою.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міждержавне об’єднання більшості пострадянських країн. Співдружність Неза­лежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біло­везька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економіч­ний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня до СНД приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Ка­захстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ра­тифіковано, тому формально Україна залишається лише спостері­гачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 р. парламент Грузії при­йняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 р. Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності. Штаб-квартира СНД знаходиться в Мінську (Білорусь).

ІV. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Питання для обговорення

У чому полягають плюси і мінуси можливого вступу України до ЄС, участі в різних міжнародних організаціях?

V. Підсумок уроку

• Суверенні держави є членами міжнародних організацій, які за своїми функціями поділяються на загальнополітичні та спеці­альні (військові, економічні, валютно-фінансові та ін.).

• Найважливішою глобальною організацію є ООН, що створена для укріплення миру, безпеки та розвитку співробітництва між країнами.

• Україна бере участь у роботі багатьох міжнародних організацій.

VI. Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати § __.

2. Використовуючи додаткову літературу, дізнатися, до складу яких міжнародних організацій входять Україна, Франція, Ін­дія, Японія, Грузія.

3. Пригадати особливості політико-географічного положення України.

4. Сформулювати на основі аналізу додаткових джерел інформа­ції основні вектори зовнішньої політики України.

Уроки на схожу тему:
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: