Сучасне світове господарство. Міжнародний географічний поділ праці

Мета: сформувати систему знань про світове господарство, між­народний поділ та інтеграцію праці, закономірності розвитку сві­тового господарства і його структуру; з’ясувати місце України усвітовому господарстві; розвивати уміння аналізувати динаміку розвитку світового господарства, глобальне світосприйняття учнів; виховувати географічне, економічне та логічне мислення.

Обладнання: політична карта світу, підручник, довідники, ат­ласи, таблиці, діаграми.

Тип уроку: засвоєння нових знань, умінь та навичок.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань, умінь та навичок

• Що вивчає соціально-економічна географія світу?

• Які основні історико-географічні регіони виділяють у світі?

• Пригадайте з курсу ІХ класу, що таке господарство країни.

• Які структури господарства ви знаєте?

• Назвіть основні форми організації виробництва.

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Вивчаючи світові природні ресурси, ви мали змогу переконати­ся: природа неоднаково наділила країни світу своїми багатствами. Крім природних ресурсів кожна країна має певні соціальні та куль­турні особливості, своєрідне географічне положення, природні умови. Всі ці чинники ведуть до розвитку тих галузей господар­ства, що є найбільш вигідними та прибутковими. З давніх часів на­віть величезні імперії не могли повністю забезпечити себе всіма необхідними товарами та послугами (пригадайте мандрівки євро­пейців за спеціями в Індію). Унаслідок цього виникала потреба завозити з інших країн товари, яких бракувало, та з’явилася мож­ливість продавати вінші країни надлишок своїх товарів. Торгівля між країнами обумовила встановлення стійких різнобічних взаємозв’язків між ними та утворення світового господарства.

Світове господарство стосується кожного з нас безпосередньо. Ми користуємося речами, виготовленими в Туреччині, Польщі, Китаї, країнах Європи, п’ємо каву з Бразілії, чай з Індії. В Україні чимало вітчизняних товарів містять складові, вироблені за її межами. Світове господарство пройшло тривалий шлях свого розви­тку й у наш час ще продовжує змінюватися.

Які особливості має сучасне світове господарство та які чинни­ки на нього впливають, ви дізнаєтеся сьогодні на уроці.

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Світове господарство

Світове господарство — історично складена сукупність націо­нальних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою всесвітніми економічними зв’язками, в основі яких лежить міжнарод­ний поділ праці.

Основними умовами формування світового господарства є:

• утворення світового ринку — системи обміну товарами та по­слугами між національними господарствами;

• розвиток великої індустрії (заміна ручної праці на машинну призвела до підвищення продуктивності праці і збільшенню об­сягів виготовлюваної продукції);

• розвиток транспорту та сучасних засобів комунікації.

Вважають, що світове господарство остаточно склалося в кінці ХІХ – початку ХХ ст., пройшовши у своєму розвитку три етапи.

Етапи розвитку світового господарства

Час

Етап формування

Стадія розвитку

Переважна сфера розвитку

До сер. ХІХ ст.

Зародження

Аграрна

Сільське господарство

Друга половина ХІХ ст.– середина ХХ ст.

Становлення

Індустріальна

Обробна промисловість та будівництво

З кінця ХХ ст.

Розквіт

Постіндустріаль­на

Нематеріальна сфера

Світове господарство — складна система, в якій розрізняють га­лузеву й територіальну структуру.

Галузева структура — це сукупність споріднених груп галу­зей, які виробляють однорідну продукцію, надають різноманітні послуги і здійснюють суспільно корисну діяльність різних видів.

Територіальна структура — це розміщення і розподіл галу­зей господарства по країнах, регіонах, континентах. У сучасному світовому господарстві виділяють три головних економічних ядра: Європейський (на чолі з Німеччиною), Американський(провідна роль США), Азіатсько-Тихоокеанський (керівна роль Японії).

2. Міжнародний географічний поділ праці

Організуючою основою світового господарства є міжнародний географічний поділ праці (МГПП) — вища форма суспільного по­ділу праці. МГПП виражається в спеціалізації окремих країн увиробництві певних видів продукції, послуг і подальшому обмі­ні ними.

Головними чинниками МГПП є:

• географічне положення країн (наприклад, спеціалізація на морському рибальстві приморських країн);

• природно-ресурсна база (визначає спеціалізацію країн на галу­зях добувної промисловості, сільського та лісового господар­ства, відпочинку, туризму);

• соціально-економічні умови (розвиток окремих галузей під впливам історичних, національних, релігійних особливостей, рівень розвитку продуктивних сил, нагромадження капіталів, НТП тощо).

Спеціалізація окремих країн у виробництві певних видів про­дукції і послуг передбачає їх виробництво у розмірах, які набагато перевищують потреби країни-виробника. Так формуються галузі міжнародної спеціалізації, тобто такі, які орієнтовані на експорт продукції і в першу чергу визначають «обличчя» країни уміжна­родному розподілі праці.

Наприклад, Саудівська Аравія є постачальником на світовий ринок нафти, Канада — зернових, Замбія — міді, Японія — робото­техніки, радіоелектроніки, автомобілів, капіталу.

Проблемне питання. Які країни менше залежать від коливань цін на світовому ринку: ті, які постачають 1–2 види продукції, або ті, які постачають більше видів продукції? Відповідь обґрунтуйте. Наведіть приклади.

Міжнародна спеціалізація зумовлює необхідність міжнародно­го обміну товарами і послугами. Цей обмін посилює міжнародні економічні зв’язки, призводить до зростання кількості і збільшен­ня потужності вантажопотоків. Охоплюючи всі країни світу, світо­ве господарство і міжнародний географічний поділ праці видозмі­нюються та ускладнюються, набуваючи нових форм.

Головною рушійною силою розвитку світового господарства на рубежі ХХ–ХХІ ст. стала глобалізація — об’єктивний процес фор­мування єдиних принципів світового устрою.

Важливими ознаками глобалізації є транснаціоналізація й ін­теграція.

Транснаціоналізація — це виведення господарської діяльності поза межі країни. Прикладом транснаціоналізації є утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Компанія вважається транс­національною, якщо її діяльність є крупномасштабною (обіг складає мільярди доларів на рік), а сама вона має свої філіали за кордоном.

За даними ООН, зараз у світі існує більш ніж 65 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис. філій по всьому світу, у яких задіяно більш ніж 74 млн чоловік. При цьому на території промислово роз­винених держав розміщується понад 80 % материнських компаній і близько 33 % філій, у країнах, що розвиваються, — відповідно 19,5 і майже 50, у колишніх соціалістичних державах — приблиз­но 0,5 і 17 %.

За характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії провідну роль відіграють ТНК США. Але цей розрив поступово ско­рочується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Єв­ропи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій кра­їн, що розвиваються.

Ринкова капіталізація окремих ТНК перевищує 500 млрд дол., а щорічні обсяги продажів складають 150–200 млрд дол. Щорічний чистий прибуток кожної з найбільших корпорацій практично до­рівнює річному бюджетові України. Економічна потужність вели­ких ТНК порівняна з ВВП середніх держав, і вони диктують свою волю багатьом країнам.

Завдання. Ознайомтеся з матеріалами атласа і таблиці про най­більші ТНК світу. Поясніть, чому країнами базування ТНК єеко­номічно розвинені держави.

Міжнародна економічна інтеграція — процес встановлення глибоких та стійких взаємозв’язків між групами країн та прове­дення ними злагодженої міждержавної економічної політики.

Найбільші ТНК світу

Компанія

Країна базування

Галузь діяльності

Роял-Датч/Шелл

Велика Британія/Нідерланди

Енергетика

Форд

США

Автомобілебудування

Дженерал Електрік

США

Енергетика

Екссон

США

Енергетика

Дженерал Моторз

США

Автомобілебудування

Фолксваген

Німеччина

Автомобілебудування

ІВМ

США

Виробництво ЕОМ

Тойота

Японія

Автомобілебудування

Нестле

Швейцарія

Харчова промисловість

Байєр

Німеччина

Хімічна промисловіть

АТТ

США

Електротехнічне виробництво

Нісан

Японія

Автомобілебудування

Майкрософт

США

Програмне забезпечен­ня

Мобіл

США

Енергетика

Даймлер-Бенц

Німеччина

Автомобілебудування

Виділяють такі основні форми міжнародної економічної інте­грації:

• зона преференційної торгівлі — являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи на імпорт товарів, зберігаючи рівень тарифів уторгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства що об’єднує понад 50 держав;

• зона вільної торгівлі — у її межах діє особливий пільговий тор­говельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення мит, податків та зборів при їх збереженні в торгівлі з іншими країна­ми. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної тор­гівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США — Канада (1988 р.); • митний союз — це угода двох або кількох держав, що передба­чає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зо­внішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.);

• спільний ринок — у його межах забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського Союзу в 90-х рр. XXст. Формується Північ­ноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика);

• економічний союз — вільний рух факторів у результаті вироб­ництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів єБенілюкс (з 1960 р.), Європейський Союз до 1991 р. — колиш­ній СРСР.

Результатом міжнародної економічної інтеграції є формування міжнародних економічних угруповань, таких як, наприклад, Єв­ропейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Ліга арабських держав (ЛАГ), Африканський Союз, Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін.

На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.

V. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Соціогеографічний практикум (робота в парах)

Незважаючи на об’єктивність глобалізації, у світі існує багато тих, хто негативно ставиться до цього процесу. Спробуйте подиви­тися на глобалізацію сучасного світу очима прихильників та про­тивників. Визначте позитивні та негативні наслідки глобалізації для країн світу.

VI. Підсумок уроку

• Світове господарство — це сукупність національних госпо­дарств та їх економічних взаємовідносин. Воно остаточно сфор­мувалося у кінці ХІХ ст. і пройшло певні етапи розвитку. Зараз продовжує розвиватися та набувати нових форм.

• На світовому ринку країни відомі галузями спеціалізації, які склалися в результаті міжнародного географічного поділу праці.

• ТНК є основним структурним елементом економіки більшості країн, провідною силою їх розвитку та підвищення ефектив­ності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва йкапіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібераліза­ції зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку.

• Послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтегра­ції забезпечує більш повне й раціональне використання еконо­мічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

VІI. Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати § __.

2. Підготувати повідомлення на основі даних преси, телебачення та Інтернету за темами:

• «Інтеграція України у світову економіку»;

• «ТНК і Україна»

• «Найбільш потужні інтеграційні об’єднання у світі».

Уроки на схожу тему:
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: