Творчість Франсіско Гойї та Сальвадора Далі

Мета:
- закріпити знання про живописну майстерність Ель Греко та Дієго Веласкеса;
- поглибити знання учнів про творчість видатних живописців Іспанії — Франсіско Гойї та Сальвадора Далі.
Завдання:
- проаналізувати живописну та графічну спадщину Ф. Гойї, синтез романтизму та реалізму у творах майстра;
- на прикладах творів С. Далі ознайомити з однією із провідних модерністичних течій ХХ ст. — сюрреалізмом;
- порівняти на прикладах мистецьких творів особливості майстерності іспанських живописців - їх манеру письма, колорит, композицію.
План лекції:
1. Франсіско Гойя — неперевершений живописець і графік ХІХ ст.
2. Сальвадор Далі — яскравий виразник модерністських течій у культурі ХХ ст.

1. Франсіско Гойя — неперевершений живописець і графік ХІХ ст.

Гойя (1746 — 1828) народився в час, коли його батьківщина Іспанія, що колись володіла майже половиною світу, втратила першість на політичній та економічній арені, поступившись іншим європейським державам. Його батько був андалузьким позолотником вівтарів, а мати — дочкою збіднілого ідальго. Учитися Франсіско почав у рідному місті Сарагосі, де товаришував з сім'єю художників Байє. В середині 60-х років він переїжджає до Мадрида, де на той час працював старший із братів Байє, який і стає першим учителем Гойї.
У 1771 р. Академія в Пармі присудила молодому художникові другу премію за картину про Ганнібала. Саме відтоді розпочинається професійний творчий шлях великого митця, яскрава особистість якого повністю виявиться тільки у віці близько сорока років.
У 1775 р. художник одружується з Хосефе Байє і переїздить до Мадрида, де одержує велике замовлення на виконання картин (картонів) для шпалер Королівської мануфактури. Робота над ними тривала майже до 1791 р. За цей час Гойя розробив понад 40 ескізів. Сюжети для своїх картин-шпалер Гойя вибирає зі сцен реального життя: ігри та вуличні свята, бійка перед сільським шинком, фігури жебраків, контрабандистів, розбійників, що нападають на багатих мандрівників — найдемократичніші мотиви для оформлення королівських залів. Усі вони яскраві, колоритні, життєрадісні.
У 70 — 80-х рр. Гойя створює цілу портретну галерею видатних людей того часу. Він стає модним та визнаним майстром. Художник з радістю приймає офіційні посади: в 1780 р. його обирають членом Академії мистецтв Сан-Фернандо, в 1786 він стає головним художником шпалерної мануфактури, а у 1789 р. одержує звання придворного художника короля. Саме в цей час він досягає вершини своєї кар'єри: в нього є визнання, гроші, безліч замовлень.
Наприкінці 1792 р., при переїзді до міста Кадис, художник серйозно і надовго захворів. Хвороба зробила його глухим, докорінно змінила його життя, внесла глибокі зміни в його творчість, змусила по-новому подивитися на події, що відбувалися в країні. Картини, в яких вирували карнавальні веселощі — «Гра в піжмурки», «Карнавал», — поступаються місцем таким, як «Трибунал інквізиції», «Дім божевільних», чим передвіщають серію безсмертних офортів «Капричос» (80 підписаних і пронумерованих аркушів). Робота над «Капричос» («Гра уяви, фантазії») тривала п'ять років, з 1793 по 1797. Ці офорти досить складні для сприймання, тематика їх незвична, дуже часто неможливо з'ясувати їх зміст, однак цілком зрозуміла гострота їх соціальної сатири, спрямованої проти безправ’я, забобонності, неосвіченості, тупості. Це немовби обвинувачення церковників, дворянства, абсолютизму — світу зла, насильства, фанатизму та лицемірства. Фронтиспісом слугує автопортрет художника у капелюсі «болівар»: немолоде обличчя в профіль, з гіркотливо опущеними куточками губ. Сюжети офортів вражають своїм проникненням у світ людської розпусти та всіляких пороків; представлені картини нерозумного, жорстокого та спотвореного. Ціла низка аркушів — сатира на церкву: благочестиві прочани моляться дереву, «вдягненому» в рясу; папуга щось промовляє з кафедри. Багато аркушів оповідають про віслюка: віслюк розглядає свій родовід; навчає грамоти віслючка; мавпа пише з віслюка портрет; двоє людей несуть віслюка на собі. Найсильніше вражає аркуш «Сон розуму народжує страховиськ» — людину, що заснула, ніби з усіх боків атакують страшні потвори, страховиська, кажани, сови: чи то сон, чи спотворене буття, — незрозуміло, але й прокинутися неможливо. Для передання страшної реальності Гойя використовував алегорії, езопову мову, яка все ж таки була досить зрозумілою, коли йшлося про викриття ницості світу. Художня мова Гойї — гостровиразна, малюнок експресивний, композиції динамічні, типажі незабутні.
У 1798 р. Гойя розписує церкву Антонія Флоридського в Мадриді, де проявляється його блискучий дар колориста. У другій половині 90-х рр. художник створює галерею прекрасних портретів, що засвідчують розквіт його живописної майстерності (портрети Ф. Байє, Ісабель Кобос де Порсель, доктора Пераля, акторки на прізвисько Ла Тірана та багатьох інших).
Образ герцогині Альба, в яку закохується в цей час майстер, надихнув його на створення прекрасних та знаменитих «Мах» («Маха вдягнена» та «Маха оголена»). Навіть передових критиків XIX ст. бентежило, на їх погляд, порушення академічного малюнка та чуттєве сприймання оголеного тіла. Витончений колорит, реалістичність зображення, граційність та краса «Мах» робить Гойю блискучим послідовником найкращих майстрів венеціанської школи живопису епохи Відродження.
Вторгнення французів в Іспанію, боротьба іспанців з найкращою в світі армією, в якій маленький народ виявив велику мужність, — усі ці події стали етапом не тільки в житті країни, а й у творчості самого Гойї. Повстання 2 травня 1808 р. надихнуло його на створення картин «Повстання 2 травня» та «Розстріл мадридських повстанців у ніч на 3 травня 1808 року». Шерег солдат, обличчя яких ми не бачимо за гвинтівками, розстрілюють уночі поставлених біля стіни в'язнів. З глибоким емоційним надривом написані іспанець у білій сорочці, що розкинув руки назустріч смерті, вбитий повстанець, що лежить на передньому плані в калюжі крові. Досконала виразність композиції га колориту, строгий відбір деталей, вищий ступінь драматизму підносять цю роботу до вершин реалістичного живопису того часу.
Гойя бере участь у захисті свого рідного міста Сарагоси. З 1808 по 1820 р. працює над другою графічною серією «Десастрес делла герра» («Лихоліття війни») — 85 офортів та аркушів змішаної техніки (офорт з акватинтою). Ця серія — один з найвиразніших документів, що свідчить про героїчну боротьбу іспанського народу проти Наполеона.
У 1814 р. король Фердінанд VII повернувся до Іспанії. Почався період реакції. Ліберальних членів кортесів було кинуто до в'язниць. Гойя залишився зовсім один: померла його дружина, найближчі друзі або померли, або ж були вигнані з Іспанії. Художник живе самотньо за півтори години їзди від Мадрида, в будинку, який дістав назву «будинку глухого». Тут він виконує останні аркуші «Десастрес», а також серію, присвячену боям биків — «Тавромахію». Він розписує стіни свого будинку фантастичними фресками, ідеї яких до кінця були зрозумілі тільки самому майстрові. Живопис темний, сіро-чорний, з плямами білого, жовтого та червоного. Тут, у «будинку глухого», близько 1820 р. він створює свою останню графічну серію, найзріліший витвір його таланту, — серію притч, снів під назвою «Диспаратес» («Незвичайності») — 21 аркуш найскладніших художньо і технічно, найважчих для розуміння, найбільш особистісних та дивних аркушів.
У 1824 р., коли реакція в Іспанії сягає вершини, а самотність художника стає нестерпною, Гойя під приводом від'їзду на лікування залишає Іспанію і переїздить до Франції. Тут він знаходить багато друзів. Саме тут він пише свої останні чудові твори, прості у своїй реалістичності, які стають передвісниками розквіту європейського реалістичного живопису: «Бордоська молочниця», «Дівчина з глеком». У цих образах юних прекрасних жінок ні натяку на старече безсилля та непристойність. В 1826 р. він ненадовго відвідує Мадрид, де його зустрічають, як патріарха. «Він надто знаменитий, щоб йому шкодити, і надто старий, щоб його боятися», — так промовляли наближені короля.
Гойя помер у Бордо в 1828 р. Після його смерті Іспанія забула свого талановитого, але непокірливого сина. І тільки молода передова на Франція, передусім художники романтичного спрямування Жеріко та Делакруа, пізніше — Дом'є та Мане, повною мірою оцінили великого іспанця, ім'я якого з другої половини XIX ст. не сходить зі сторінок літератури про мистецтво і загальний інтерес до якого сягає сьогодення.

2. Сальвадор Далі — яскравий виразник модерністських течій у культурі ХХ ст.

Сальвадор Феліпе Хасінто Далі народився 11 травня 1904 р. у Фігерасі — маленькому торговельному містечку на півночі Каталонії. Багатоликий геній, з притаманною йому каталонською мінливістю, Далі досить рано виявив себе як людина надзвичайно жвавого розуму. Цікаво, що в нього був брат, на три роки старший за нього, який помер у семимісячному віці. Невтішні в своєму горі батьки назвали наступного хлопчика тим самим ім'ям. Відтоді Сальвадор ніби весь час відчував присутність поруч із собою неіснуючого двійника. Звільнитися від цього роздвоєння він зміг тільки в 1963 р., коли написав картину «Портрет мого померлого брата». Він писав: «Усі ексцентричні вчинки, які я маю звичай чинити, всі ці абсурдні витівки є трагічною константою мого життя. Я намагаюся довести собі, що я не померлий брат, що я живий».
У 1917 р. тринадцятирічний Далі записується до міської художньої школи. Два роки потому разом зі своїми товаришами він починає випускати журнал «Студіум», в якому публікує свої перші статті про великих майстрів: Франсіско Гойю, Ель Греко, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інших. У 1918 р. кілька робіт Далі виставляються в міському театрі, їх помічають критики і він вирішує продовжити свою художню освіту. Разом із батьком і сестрою Анною Марією Сальвадор від'їжджає до Мадрида, де відмінно складає іспити до Школи живопису (Академія Сан Фернандо).
Цей період відіграє вирішальну роль у розквіті творчого генія Сальвадора Далі. Він відкриває для себе шедеври музею Прадо, із захопленням знайомиться з творчими пошуками постімпресіоністів. Проте, упевнившись в консерватизмі своїх викладачів з Академії Сан Фернандо, він шукає у мистецтві свій власний шлях. Ознайомлюючись з працями італійських метафізиків та футуристів, він приходить до осягнення таємниць кубістичного бачення світу («Кубістський автопортрет»). Сталася зміна в характері та світосприйманні майбутнього митця: із сором'язливого хлопця Далі перетворюються на досить ексцентричну людину, із старанного студента — на збурювача спокою. Все це призводить до того, що 22 жовтня 1923 р. за участь у демонстрації його відраховують з Академії до кінця навчального року. Він повертається у Фігерас, де в травні наступного року його ув'язнюють на тридцять п'ять днів за незаконну політичну діяльність. Друзями Сальвадора на той час були Федеріко Гарсіа Лорка, Еухеніо Монтес та Луїс Бунюель, які певною мірою сприяли творчому розвиткові художника. В цей період він пише велику кількість кубістичних та конструктивістських творів. Перша персональна виставка митця відбулася в листопаді 1925 р. в галереї Далмау в Барселоні
У 1929 р. Далі зустрічає свою любов та музу, що надихатиме його на творчість протягом усього життя — Галу Елюар (росіянку за походженням Галину Дьякову, що народилася в Казані). Саме терпіння Гали — «тої, що йде вперед», яка веде за собою шляхом кохання та пізнання, врятує художника від божевілля, що чатує на нього. Гала стає для Сальвадора і моделлю, і царицею, і великим натхненням. Далі пов’язує з нею всю свою творчість, присвячує їй свої літературні твори, оспівує її в своїх картинах та віршах («Вечірня молитва Гала», «Портрет Гала»).
У цей час Далі формується як художник, творчість якого стала кульмінацією мистецького напряму, що здобув назву сюрреалізм (surreaite — надреальне). Сюрреалізм виник у мистецтві як напрям філософії «загубленого покоління» — людей, чия молодість збіглася з першою світовою війною. Теорія сюрреалізму ґрунтувалася на філософії інтуїтивізму Анрі Бергсона (інтуїція — єдиний засіб пізнання істини, бо розум тут безсилий і акт творчості має ірраціональний, містичний характер), на філософії ідеалізму Вільгельма Дільтея, що пропагував роль фантазії і випадкового в мистецтві, і на філософії австрійського психіатра Зігмунда Фрейда з його вченням про «безсвідоме». Останнього сюрреалісти вважали своїм «батьком».
Ірраціональний світ завжди написаний з підкресленою об'ємністю, з «оманою зору»: натуралістичні деталі, вимальовані з фотографічною точністю, сполучаються з абстрактними формами, переданими з метою показати реальність підсвідомого, містичного, болісного, з впливом на глядача жахливими асоціаціями. В картинах сюрреалістів «важке зависає», «тверде розтікається», м'яке костеніє, міцне руйнується, безжиттєве оживає, а живе трухлявіє і перетворюється на попіл. Саме такими були картини Сальвадора Далі («Сталість пам’яті»). Для того щоб приймати або не приймати твори Далі, треба просто знати, що казав сам художник: «Я тільки фіксую свої найхимерніші видіння, усе таємниче, незрозуміле, особистісне, єдине в своєму роді, що тільки може спасти мені на думку. Єдина відмінність між мною і божевільним у тому, що я — не божевільний».
Серед величезної кількості картин, створених художником, неможливо не згадати «Передчуття громадянської війни». На картині зображено величезну, жахливу конструкцію, що покоїться на маленькій, ілюзорно написаній скриньці-шафі і розміщується на тлі мертвого, без ознак життя, типово сюрреалістичного пейзажу. Лише хвилююча блакить неба з перлисто-золотавими хмарами нагадує про те, що дія все ж таки відбувається на землі.
Картину «Осінній канібалізм» було написано в 1937 р. Автор прокоментував її так: «Ці іберійські істоти, що поїдають одна одну серед осені, виражають пафос громадянської війни, в якій я бачу щось із галузі природознавства, на відміну від Пікассо, який вважає її (війну) явищем політичним». У тому ж році Далі написав картину «Загадка Гітлера», композиція якої будується навколо телефонного апарата, що плаче, — знову-таки картина трактується як особистісне передчуття майбутніх подій. Було б помилкою заперечувати оригінальність цих мотивів: сюжети, що переходять з однієї картини до іншої, відкривають всесвіт його особистісних відчуттів, у яких наявні і еротизм, і садизм, і гноїння. Далі відмовляється від простоти, більше того, він з огидою ставиться до неї, оспівуючи «красу, що жахає».
Усі ці мотиви знайшли своє відображення і в поемах, і у фільмах художника, знятих у співавторстві з Бунюелем («Андалузький пес», 1928, «Золоте століття», 1930).
У 1948 р. Далі пише велику книгу, присвячену техніці живопису — «П’ятдесят чарівних секретів». У ній він розповідає про матеріали живопису, фарби, дає свої рецепти.
У 1940 — 1948 рр. Далі живе в США, де має надзвичайну популярність. Повернувшись до Іспанії, живе в Порт-Лігаті в Каталонії. В 1958 р. він вінчається з Гала. В творчості цього періоду відстежується звернення художника до різних витоків мистецтва — нідерландського реалізму, італійського бароко («Христос святого Хуана де ла Крус», «Відкриття Америки Христофором Колумбом»), абстракціонізму, поп-арту. З 1970 р. він часто звертається до методів, які дають змогу вельми реально передати рельєфність (щось на зразок голографії чи стереоскопії).
У 1979 р. Далі обирають членом Академії мистецтв Інституту Франції. Свою шпагу академіка він прикрасив фігуркою лебедя Лєди (кілька разів він писав образ Гала-лебедя, «Атомна Лєда») і трьома характерними елементами людського обличчя — ніс, рот, підборіддя, — які згодом будуть використані при створенні флакона для парфумів «Далі» (презентовані 26 жовтня 1983 р. в музеї Жакмар-Андре в Парижі).
У 1981 р., незважаючи на хворобу, Далі пише «Перлину», картину, в якій простежується паралель з Інфантою Маргаритою Веласкеса. Тоді ж створено кілька картин за мотивами робіт Мікеланджело, а також знаменита робота «З'явлення обличчя Афродіти Книдської в пейзажі», яку можна побачити на будь-якому флаконі парфумів «Далі».
У 1982 р. пішла з життя Гала, а разом з нею зникає ексцентричний та екстравагантний сюрреаліст Далі. Залишившись без підтримки своєї музи, він перетворюється на хворого генія, покірного та довірливого. Проте Далі продовжує невтомно працювати. Одна з картин, яку він створив незадовго до смерті Гала, — «Три славетні таємниці Гала». Він живе один у замку Пуболь, де пише на теми свого особистого життя, своєї хвороби, своїх спогадів, остаточно відмовившись від «уяви, прислужниці примхи та мрії».
Останні ретроспективні виставки-шоу Далі відбулися в 1983 р. в Музеї сучасного мистецтва в Мадриді, в Королівському палаці в Барселоні. У цьому ж 1983 р. король Іспанії Хуан Карлос І проголосив Далі маркізом де Далі і де Пуболь. У травні 1983 р. Далі пише свою останню роботу «Ластівчин хвіст», навіяну теорією катастроф.
Помер художник у 1989 р. там же, де й народився, — у Фігерасі, що в Каталонії. Там же, ще в 1974 р., він створив музей Гала і Далі. Твори художника, який ще за життя створив «міф про Далі», представлені майже в усіх американських та європейських музеях. Життя та творчість митця дивно сплелись в єдине містичне ціле, як і його твори, в яких поєдналися віртуозне володіння художньо формою зі здібностями неперевершеного копіїста; бунтарство та відкидання творів класичного мистецтва з парадоксальним поєднанням ірраціонального та натуралістичного, віра в рятівну силу досконалої форми та оспівування краси жіночого тіла.

Література:

1. Всеобщая история искусств. В 6 т. Т.5. — М., 1963.
2. История искусств Западной Европы от Возрождения до 20 в. 17 век. — М., 1988.
3. Мєднікова Н. Г. Українська і зарубіжна культура ХХ ст.: Навч. посіб.— К., 2002.
4. Популярная художественная энциклопедия. — М, 1986.
5. Художня культура світу: Європейський культурний регіон: Навч. посіб. / Н.Є. Миропольська, Е.В. Бєлкіна, Д.М. Масол, О.І. Оніщенко. – К., 2001.
6. Художня культура Європи: Навч. посіб. / Н.Є. Миропольська, Е.В. Бєлкіна, Д.М. Масол, О.І. Оніщенко. – Х., 2010.
7. Энциклопедия для детей. Т. 7. Искусство. Ч. 2 / Глав. ред. М. Д. Аксенова. — М., 2003.

Уроки на схожу тему:
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: