Головна » Історія України

Церква запорізьких козаків
Запорозкі козаки були глибоко віруючими людьми, вони дотримувалися християнської православної віри. На Запорозькій Січі рятувалися від кріпацтва й переслідування люди різних націй. Утікачі мусили хреститися в православну віру.
 
В добу феодалізму весь світ був віруючим, релігія була єдиною панівною формою ідеології. Атеїстичні погляди теж існували, але становили виняток. Навіть богоборчі ідеї нерідко вдягалися в релігійні шати.
 
 Релігія в ті часи супроводжувала людину на кожному кроці. Церква освячувала всі найважливіші етапи її життя і діяльності. Народження — хрещення, весілля — вінчання, помирає людина — причащається у священика, а потім — церковна відправа поховання. Молебнем освячувалися початок чи кінець трудових процесів, визначні політичні події, виступ козаків на війну.
 Першими букварями були часослови та інші релігійні книжки. Відвідуючи щоденно церкву, людина одержувала моральні настанови, задовольняла свої естетичні та духовні потреби. А релігійні свята — як-от Різдво Христове чи свято над святами Великдень — супроводжувались чудовими обрядами, духовним очищенням.
 
Отже, релігією був перейнятий увесь внутрішній і зовнішній світ людини минулих століть. Мистецтво базувалося на релігійних ідеях  і темах. І це були загальнолюдські цінності. Найвеличнішими витворами архітектури були храми. А давньоруське мистецтво, український та російський іконопис — це народне мистецтво, яке не поступалося найкращим зразкам західного Ренесансу. 
 
У добу феодалізму в усьому світі всі соціальні зіткнення, станові конфлікти, національно-визвольні рухи, політична боротьба набували релігійного характеру і форми, релігійні шати прикривали історичні процеси й події, класову боротьбу.
 Україна не була винятком з цього загального правила.
 Визвольний рух, який розгорнувся на Україні з особливою силою після прийняття Брестської церковної унії у 1596 р., козацько-селянські повстання кінця XVI — першої половини XVII ст. та й визвольна війна українського народу 1648—1654 рр. серед головних закликів мали гасло «боротьби за віру». Гасло «За віру!» було підняте й на козацькі знамена.
 
В кінці XVI ст. польсько-шляхетський уряд, намагаючись використати частину козаків для захисту кордонів, а решту повернути в кріпацтво, узяв на службу кількасот козаків і склав на них реєстр. Цим реєстровим козакам віддали містечко Трахтемирів, де вони й збудували свою церкву, яка стала першою парафією українського козацтва. Потім, у період козацько-селянських повстань, вона занепала. Замість Трахтемирівської церкви парафією для запорожців став Межигірський монастир у Вишгороді під Києвом,— аж до трагічного кінця Запорозької Січі.
 До середини XVII ст. Запорозька Січ, її духівництво, її церква підлягали київському митрополиту і через нього визнавали верховне главенство вселенського єрусалимського патріарха.
 
 Важливими рисами запорозької церкви були автономність і демократичність: автономність від царизму, який намагався наступати на автономію України загалом і Січі зокрема автономність від вищої російської церковної ієрархії. Запорозьке духовенство з середини XVII ст. не підлягало київському митрополиту. З цієї причини запорожцям дуже милий був Межигірський Спасо-Преображенський монастир. Після спустошення Трахтемирівського монастиря запорозька церква стала вважатися духовно залежною від Межигірського. А в 1688 р. патріарх Іоаким видав грамоту на ім'я межигірського ігумена Феодосія, за якою запорозькій церкві підтверджувалася парафія цього монастиря. Монастир мав право ставропігії, тобто перебував у безпосередній залежності від патріарха, був вилучений з відомства синоду та київського митрополита. Це давало змогу Запорозькій Січі зробити свою церкву незалежною від митрополії, а оскільки патріарх був далеко, то незалежною взагалі.
 Київські митрополити не раз замірялися підкорити запорозьку церкву своїй кафедрі. Запорозька Січ разом з ігуменом Межигірського монастиря боролися проти цих спроб: «Не буде церква божія запорозька відлучена від монастиря Межигірського общежительного, поки буде текти вода в Дніпрі і стояти Військо Запорозьке на землі».
 
 На Січі старшина будувала багато церков. Церква того часу була не просто культовим закладом, а духовним центром для всіх людей, церква збирала навколо себе й бідноту. Услід за козацькою старшиною, зібравши кошти, будували церкви й міщани, й селяни, жертвуючи їх і сущим, і прийдешнім поколінням. Таке будівництво велося й далеко за межами Січі. Калнишевський збудував кам'яну церкву в . Межигірському монастирі, дві дерев'яні церкви в Ромні, а також у Пустовійтівці, де народився, і в своєму зимівнику — Петриківці.


ЗАВАНТАЖИТИ ПРЕЗЕНТАЦІЮ


Презентації на схожу тему:
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: