Головна » Культура

Історія та розвиток українського кобзарства
Кобза́р — український народний співець і музикант.
Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів.
Кобзарство — унікальне явище не лише української, а й світової культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі.. Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їх непереможних дружин.
 Вони грали на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи. 
Значення народних співців:
зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, у найдоступнішій формі, яка легко запам'ятовується — пісень-оповідань. 
закликали до боротьби за соціальне і національне визволення
Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». 
Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». 
У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса
Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар».
Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.
Відомі кобзарі:
Остап Вересай(1803-1890)
 Був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум:
 «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»; 
Гончаренко Гнат Тихонович (1835—1917)
Епічний репертуар Г. Гончаренка складався з 3-х дум: "Олексій Попович”, "Про вдову”, "Про сестру і брата”. Ходив кобзарювати «на пару» з незрячим товаришем-стихівничим (зі Змійова) та хлопчиком-поводарем.
Кравченко Михайло Степанович (1858 -1917)
До репертуару М. Кравченка входили: думи - «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Бідна вдова і три сини», два невольницькі плачі; сатиричні пісні - «Дворянка», «Чечітка», «Сусідка» та інші, а також пісні різноманітного змісту.
Кушнерик Федір Данилович(1875-1841)
Думи :
«Втеча братів з Озова»
«Олексій Попович»
«Самійло Кішка»
«Федір безрідний»
«Про сестру та брата»
«Маруся Богуславка»
Тарас Компаніченко
Перепелюк Володимир Максимович
Василь Григорович Нечепа
Білий Дмитро Дмитрович
Кобзарська «пісенна наука» містила:
Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не меньше 12 псальмів.
«Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо).
«Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).
«Причити»;(серед цього й голосіння).
«Сердешні подяки».
«Битовщини» — співані оповідання про життя буття.
«Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».
«Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата» тощо).
«Звичайні» — світські та обрядові пісні.
«Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні.
Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.
Висновок:
Непроста історія кобзарства, багато в ній славних героїчних сторінок, багато сумних та гірких, а ще більше недосліджених та втрачених. Але незважаючи на все кобзарське мистецтво стало невід’ємною частиною життя українського народу, а кобза та бандура назавжди залишаються символом України.


ЗАВАНТАЖИТИ ПРЕЗЕНТАЦІЮ


Презентації на схожу тему:
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: